Перший випуск III сезону “Бюджетних розмов” – про соціальну політику під час війни. Чому стара система “виплат за статусом” більше не працює? Чи готове суспільство відмовитися від принципу “всім по трохи”? Чому система протезування вперлася у “стелю” можливостей? І що передбачає стратегія для ВПО?
У новому випуску подкасту “Бюджетні розмови” відповідаємо на ці та інші актуальні питання. Голова Центру досліджень фіскальної політики Віктор Мазярчук і міністр соціальної політики, сім’ї та єдності України Денис Улютін говорять про те, чи здатна держава гарантувати соціальну справедливість в умовах обмежених ресурсів і як це зробити.
ВІКТОР
Добрий день, шановні глядачі і слухачі. Ми записуємо перший подкаст третього сезону і я маю честь вітати в студії Міністра соціальної політики, сім’ї та єдності України Дениса Улютіна. І сьогодні ми будемо говорити про соціальну політику, про ВПО, про складні, дуже складні питання, якими ти зараз завідуєш і намагаєшся вирішити.
Вітаю, Денисе. Дуже радий тебе бачити, і дякую за те, що ти вирвався зі свого напруженого графіку.
ДЕНИС
Доброго вечора. Дякую за запрошення. Дійсно, соціальна сфера досить цікава, багато питань, і, що найголовніше, кожне питання – це доля людей.
Про другий після оборонки бюджет в Україні
ВІКТОР
470 мільярдів гривень – ваш бюджет. Це більше, ніж минулого року, а враховуючи можливі інші виплати, ви маєте один з найбільших бюджетів взагалі в сучасній історії України. Які маєте пріоритети? І які завдання ти ставиш перед собою?
ДЕНИС
Насправді, соціальний бюджет – це другий після оборонки бюджет в Україні. І це, в принципі, говорить про багато речей. Перш за все, що соціальна сфера, навіть в умовах повномасштабної агресії, є пріоритетною сферою в державі. Друге – про те, що питань, які необхідно вирішувати в соціальній сфері, також дуже багато. Це питання і пенсійного забезпечення, і ВПО, і протезування, і багато-багато інших питань, в тому числі і підтримка сімей з дітьми, і поєднання батьківства з роботою, з економічною активністю. Всі ці сфери надзвичайно важливі і вони в топі. І про це говорить якраз бюджет.
Свого часу ми дуже багато з тобою говорили з приводу того, якою має бути соціальна сфера, як має бути ефективно використаний ресурс, який, в принципі, одні платники податків через бюджет спрямовують іншим. І це якраз відповідь на твоє питання: що для мене важливо. Важливо, перше, щоб ми не втратили за ефективністю саме соціальну спрямованість, а друге – щоб ми все-таки ефективності досягли. Ефективності допомагати в соціальній сфері саме тим, хто дійсно цього потребує. Відійти від статусу орієнтованої соціальної сфери, де виплата тривалий час йшла виключно за статус, і перейти до оцінки потреб і оплати або підтримки у відповідності до потреб. Якраз над цим ми зараз і працюємо. Це якраз в міністерстві ми і намагаємось будувати.
ВІКТОР
А можеш детальніше на цьому зупинитися? Тому що, направду, це цікаво. Бо, за цими, здається, дуже простими словами: “зміна статусу”, “пріоритетності”, “ефективності”, мабуть, стоїть набагато глибша робота, яка тягне за собою потенційні зміни доль людей.
“Ми переосмислили для себе соціальну сферу загалом”
ДЕНИС
По-перше, що ми зробили? Ми переосмислили для себе соціальну сферу загалом і соціальну політику. Для нас важливо, щоб соціальна сфера або соціальна політика не була політикою мінімальної підтримки, але тривалий час. І якщо, знову ж таки, казати про статуси, то це стара система, тривала, досить в’язка, важко від неї відмовитися. Система, за якої ми платимо невеликі кошти.
Я вже про це говорив, що це не питання, наприклад, до міністра соцполітики або до окремо взятого якогось міністра, або навіть депутатів. Це загалом питання до усього нашого суспільства: чи ми готові рухатись у цьому напрямку, чи не готові? Бо насправді тут триває дискусія досить предметна. Оскільки державних коштів не існує, існують кошти платників податків, то ми маємо вирішити, а чи готові платники податків платити саме за такий обсяг речей і чи може платник податків це заплатити? І коли ми почнемо ставити питання саме в такому контексті, я думаю, ми зможемо перейти все-таки до моделі, де є оцінка потреб, друге – це короткочасна підтримуюча виплата, третє – це соціальні послуги і обов’язкова інфраструктура для цих соціальних послуг. Це нормальна загально визнана модель побудови соціальної політики. Інакша модель – це мінімальні виплати, і просто відкупаємося від тих груп, які нам необхідні.
Кому в 2026 році пощастило найбільше
ВІКТОР
Якщо взяти всі соціальні послуги, кому в 2026 році пощастило найбільше, хто має найбільші виплати, або більші виплати, ніж минулого року, які категорії осіб?
ДЕНИС
Знову ж таки, навіть питання: “які категорії осіб”?
ВІКТОР
Наприклад, за народження дитини – 50 тис. гривень.
ДЕНИС
А до того було 42 800 грн. Тільки розподілені вони були на три роки, а ми зараз платимо це одноразово. Це загалом виплата відповідно до закону про поєднання батьківства, материнства і роботи. Це було в першу чергу таргетовано на те, з чим стикається сім’я, коли в сім’ї народжується дитина. Ми взяли аналітику, яку проводив ЮНІСЕФ щодо того, наскільки тяжіє сім’я до вразливості в разі, якщо там є діти, порівняно з тими, де немає дітей. Так от різниця вдвічі. Тобто якщо в сім’ї є дитина, така сім’я тяжіє до вразливості набагато більше.
ВІКТОР
А можеш, будь ласка, пояснити, що ви маєте на увазі “тяжіє до вразливості”?
ДЕНИС
Десь 20% сімей без дітей за тих чи інших умов можуть потрапити у вразливість. У разі, якщо там є діти, – це вже 48%. Таким чином, ми розуміємо, що, в першу чергу, ми маємо підтримати сім’ю в перший рік після народження дитини як найбільш складний. Виплата до одного року зараз визначена на рівні 7 тис. грн, і вона буде визначатись законом про бюджет. Друга частина – це все-таки стимулювати батьків виходити на роботу після першого року. Ми розуміємо, з чим стикається сім’я, коли виходить на роботу мама: де лишити дитину, як за нею дивитись, витрати на це. Тому до трьох років наразі введена допомога 8 тис. гривень. Вона буде визначатись законом про бюджет відповідного року, щоб створювати можливості мамі або татові, або законному опікуну, які виходять на роботу, щоб дитину лишити в яслах або заплатити няні. Таким чином, ми вибудовуємо цю конструкцію. Перше – ми оцінюємо потребу. Оцінили потребу, що необхідно. Оцінили потребу, що треба разова виплата для відновлення – 50 тис. гривень. Це пакунок малюка – базовий набір речей, які необхідні при народженні дитини. І далі, що необхідно сім’ї. Ми оцінили цю потребу і зробили таку виплату. Далі – це послуги, доглядові послуги та інші послуги, які будуть формуватись, в тому числі громадою. Няня, яка в даному випадку буде пропозицією, буде створюватися тільки тоді, коли є достатній рівень попиту. Зараз ми цей попит створюємо. Знову ж таки, ми даємо можливість мамі або татові, або законному опікуну вийти на роботу і не втрачати можливість кар’єрного зростання, персонального розвитку – з чим стикаються сім’ї при народженні дитини. Це не емоційна історія з нашого боку, це виключно структурована економічна модель плюс дослідження, які ми перед тим подивилися, щоб мати можливість цю історію закрити. Ми розуміємо, що є ще багато речей, які є потребою, і ми над ними також працюємо зараз всередині міністерства. Це було обґрунтоване і обдумане рішення.
Так само є інші напрямки.
ВІКТОР
Наприклад, які інші напрямки?
ДЕНИС
Зараз ми дуже сильно пішли усвідомлювати політику ВПО. Віднедавна політика по ВПО – у Міністерстві соцполітики. Виходячи з того, як зараз побудовано, вона реально фрагментована. Тобто розірваний процес, розірваний маршрут безпосередньо від евакуації до інтеграції. І всі ці речі спрямовані на якусь реактивну виплату в даному моменті часу. Наприклад, людина евакуювалася, приїхала в транзитний центр, в транзитному центрі вона отримувала cash assistance, який надають міжнародні партнери, це 10 400 гривень. Далі вона поїхала, куди вийшло поїхати. Тобто тут розірваний момент. Дали можливість, розмістили в МТП, яке по факту має стати дуже короткочасним періодом адаптаційного проживання, від 6 до 12 місяців, а насправді стають місцем тривалого проживання, де люди живуть з 2022 року, а деякі – з 2014-2015 років, ще з початку вторгнення росії. І от цей момент розірваний. Ми ж хочемо зробити інакше. Евакуація до транзитного центру важлива, можливо, не через транзитний центр, а можливо необхідно профінансувати саму евакуацію. І ми також опрацьовуємо це через наш гуманітарний рахунок мінсоцу, через всю трасу публічних фінансів, використання банківської системи, казначейської системи. Просто профінансувати. Далі – підхопити в МТП, дати адаптаційний період. І тут послуга адаптаційна має бути на рівні МТП. Оцінка потреби. Можливо, це необхідно навіть ще до МТП.
Наприклад, минулого року ми це зрозуміли в Павлограді. Ми їздили на МТП, де люди старшого віку, які виїжджають або яких евакуйовують, не мають потрапити після транзитного центру безпосередньо в МТП, а повинні потрапити в медичний заклад. І ми запровадили послугу сестринського догляду. Зараз людина може пробути два місяці в закладі охорони здоров’я, щоб їй відновили здоров’я, зробили необхідні аналізи. Людина реально перебувала в стресі у прифронтовій території тривалий час. Вона могла погано харчуватись, не мати доступу до медицини. Тобто перше – цей стабілізаційно-евакуаційний елемент. Далі – МТП, де є послуга адаптації і дається короткочасна виплата. Після цього тебе інтегрували, тобі дали професію, якщо ти працездатного віку, або тебе перевели в підтримане проживання, де ти так само активний, маєш певне дозвілля, маєш свій простір. Або надали якесь стабільне житлове рішення, над яким ми зараз, до речі, працюємо спільно з колегами, і таким чином інтегрували тебе в суспільство. У тебе немає розірваного в часі процесу або незакінчений варіант, коли ти лишився в МТП і не знаєш, що далі тебе чекає.
ВІКТОР
А чи здатна держава сьогодні гарантувати соціальну справедливість, особливо коли має обмежені ресурси?
ДЕНИС
Давайте тоді зрозуміємо, що таке справедливість у даному випадку. Для мене справедливість – це коли держава не лишає в біді і не дає можливість провалитись у вразливість саме тим, хто дійсно може в це потрапити. Умовно, як це відбувається в моїй картинці, як має ідеальна держава працювати, з точки зору соціальної, на основі кейс-менеджменту і оцінки потреб. Предметний випадок, видуманий мною. Людина приходить у центр зайнятості, бо втратила роботу. Що має зробити держава в даний момент часу? От в ідеалі, що вона має зрозуміти? Вона має зрозуміти, які потреби у людини. Не тільки робота, а які потреби загалом. Чи є у неї на утримані малолітні діти, або люди старшого віку, або, можливо, люди з інвалідністю, або, не дай Боже, діти з інвалідністю. Тобто держава має оцінити безпосередньо потребу всієї сім’ї в даний момент часу, коли людина втратила роботу. Чому? Тому що в цей період часу, навіть не тоді, коли людина прийшла в центр зайнятості, а коли держава дізналась, що людина втратила роботу, вона повинна вже включитись. Тому що людині потрібно призначити допомогу, наприклад, по тих самих дітях, на короткий період часу. Бо якщо ми не піймали її на старті, в точці А, коли вона втратила роботу, то в момент, коли вона уже потрапить до нас, через будь-який з каналів, приміром, через те, що діти не доїдають, буде звернення до служби у справах дітей, або, не дай Боже, хтось із дітей захворів, і це буде вже сигнал через МОЗ, тобто це вже буде реактивна реакція, і в цій точці держава досить неефективний менеджер, тому що там включаються…
ВІКТОР
…швидкі рішення, мабуть.
ДЕНИС
Навіть не швидкі, вони жорсткі – дітей треба відібрати у сім’ї. А можливо треба було в той точці А спрацювати, коли мама втратила роботу, а вона одинока, і їй просто не було що робити, і в неї депресія, або щось подібне. Що ми маємо зробити як держава? Отут ми маємо їх ловити. На цьому ми маємо сфокусувати свою роботу. А не просто, наприклад, втратили роботу – на тобі виплату по безробіттю, вона невелика, ти не зможеш на неї прожити, діти будуть недоїдати, нам типу все одно. Ми ж заплатили, ми не оцінили потребу до того, ми просто заплатили, на тобі невеличку виплату, ми просто більше не можемо, у нас грошей немає. А те, що ми неефективно це використали, те, що ми не проаналізували – інший великий scope. Бо як ми починали цю дискусію, все-таки бюджет 476 мільярдів – це дуже-дуже великий бюджет.
Знову ж таки, повертаючись, система в’язка. Сказати, що завтра ти не будеш отримувати 2 тисячі гривень, просто тому, що вони тебе не рятують, а комусь вони дійсно потрібні більше, і ми їх передамо туди, це найбільше, мабуть, буде проблема.
ВІКТОР
І провокація, яку завтра візьмуть різні телеграм-канали і почнуть підіймати хвилю…
ДЕНИС
Насправді це найбільш важлива частина – зрозуміти, що не може бути соціальна підтримка постійно. Маємо чітко сказати, якщо це виплата тимчасова, то вона має бути тимчасова, вона не може пролонгуватись із року в рік.
Що передбачає стратегія для ВПО
ВІКТОР
Чотири з половиною мільйони внутрішньо переміщених осіб. Велика кількість людей зі складними долями. Сьогодні існують десятки різних програм, рішень і винятків. Ти почав говорити, що ви намагаєтесь об’єднати розірвані процеси, розірвані ланцюжки. Чи можна сказати, що держава вже має стратегію щодо ВПО? Чи ми досі точково намагаємося вирішити цю проблему, фрагментарно йдучи до стратегічного бачення, що робити з цими людьми?
ДЕНИС
Ми завершили написання стратегії ВПО. І зараз, думаю, будемо віддавати її на міжвідомче узгодження. У цій стратегії ми намагалися якраз описати весь цей шлях – від евакуації до інтеграції в громадах. Більше того, ми додали туди розділ по поверненню громадян із-за кордону. Ми не робили окрему стратегію повернення, а зробили великий блок безпосередньо у стратегії ВПО. Оскільки, знову ж таки, наше бачення – це намагатись уникнути сепарації, намагатись уникнути тиску між ВПО і тими, хто буде повертатись. Це дуже важливо.
Окрім того, ми намагалися структурувати весь маршрут і додали елементи попереднього подання на евакуацію. Паралельно, для стратегії ВПО, ми розуміємо, загалом для всієї реалізації необхідна ІТ-складова, і ми також розробляємо вебресурс, він називається 123, що можна зробити покроково. Самодекларування про евакуацію, далі перелік місць МТП, де ти можеш зупинитися на період часу, блок по реінтеграції, і все, що з цим пов’язано: це робочі місця разом з проживанням і всіма цими елементами. Для нас це важливо, бо наші громадські організації займаються евакуацією людей тоді, коли вже гаряче. Ми хочемо все-таки дати можливість самодекларування, занесення людей, щоб евакуювати ще до того, як почалося гаряче. Хоча це також проблематично, бо люди намагаються лишитись якомога довше. Все це ми структурували в стратегію, поетапно, що ми хочемо досягти: це етап евакуації, етап адаптації і етап інтеграції, реінтеграції безпосередньо в нових громадах. Ми до цього маємо залучити приймаючі громади як такі, які мають, в принципі, бути зацікавлені в робочих місцях.
Наприклад, для мене стало розумінням, що найбільший запит серед ВПО – це житло. Можливо, потрібно прибрати всі інші програми, які у нас по них сформовані, і лишити одну програму по житлу. І реалізувати та забезпечити все-таки якісь житлові рішення. Не у власність, бо я розумію, що це предмет репарацій, коли ми будемо відшкодовувати повністю власність, але якесь рішення, яке дасть можливість мати житло, не МТП, має бути. Зараз ми якраз над цим працюємо.
ВІКТОР
Тобто, теоретично можна очікувати, що якісь рішення можуть бути в стратегії на момент її прийняття?
ДЕНИС
Стратегія задає нам стратегічну рамку, а рішення по реалізації вже буде потім. Сталі житлові рішення мають бути. Без цього ми нікуди не дінемося, бо ми лишимося в точці МТП.
Чому система протезування вперлася у “стелю”
ВІКТОР
І проблема взагалі тоді не вирішиться. Ще одна величезна проблема, з якою ви стикаєтесь і яку оголила війна – це протезування. Ви відповідаєте за цю сферу. На жаль, десятки тисяч людей внаслідок війни потребують протезування. Багато хто скаржиться, що отримати протез важко, що це коштує дорого. Що робить міністерство в цьому напрямку? І взагалі, яке ваше бачення цього питання? Куди ми маємо рухатися?
ДЕНИС
Це прямо таке широке питання, яке може потягнути на окремий подкаст. Річ у тім, що це була одна з перших великих задач, які стоять перед міністерством, оскільки дійсно на сьогодні система протезування досить фрагментована. Ми зібрали велику робочу групу, куди увійшли представники і громадських організацій, і міністерств, і виробники, і користувачі, і ті, хто бере участь у державних програмах, і ті, хто не бере участь у державних програмах, для того, щоб обговорити, яку ми хочемо мати систему протезування. Наша статистика каже про те, що ми уперлись в стелю. Ми можемо запротезувати 11 тисяч людей на рік.
ВІКТОР
Маєш на увазі стеля виробництва?
ДЕНИС
Стеля всього, стеля системи. Тобто без серйозних рішень, без серйозних змін ми цю стелю не проб’ємо. Я подивився статистику останніх трьох років, 11 тисяч – це все. І це не кількість людей, які, на жаль, в результаті збройної агресії або інших подій мають ампутації. Питання в тому, що ми просто не можемо більше зробити. Це стосується і навчання, і кількості фахівців, і самого шляху пацієнта, і ранньої реабілітації, і постреабілітації, і ціноутворення. Все це ми описали і поклали в дорожню карту “Реформування системи протезування”. Ми її вже надіслали на Кабмін. Надзвичайно широка дискусія була. Жарка дискусія, тому що у кожного є своє бачення, якою має бути ідеальна картинка. Слава Богу, у всіх є бажання зробити цю систему максимально ідеальною для всіх – як цивільних, так і військовослужбовців, зробити її максимально ефективною і максимально людино орієнтованою. Для нас же важливо, щоб результатом цієї роботи було повернення людини до життя, зокрема до економічної активності.
ВІКТОР
Скажи, будь ласка, восьми мільярдів вистачить на це?
ДЕНИС
Так. До речі, з приводу того, що не можна отримати протез, – у нас держава повністю покриває високофункціональне протезування для всіх поранених військовослужбовців. Більше того, минулого року ми зробили простіший доступ до спортивних протезів військовослужбовцям, ми підвищили ціни протезування для цивільних, ми спростили протезування для дітей. Тобто, ми багато кроків здійснили саме для того, щоб все-таки зробити цю систему більш людино орієнтованою. Бо ми бачимо живі приклади, що якісні протези, якісна реабілітація, вчасна реабілітація призводять до неймовірних результатів. Люди повертаються до економічного життя, вони на мотоциклах їздять з наявністю потрійних ампутацій, це неймовірно! Їх можна і потрібно залучати в економічну активність, тому що в них зовсім інакше працює мозок. Вони структурованіші, вони орієнтовані на ціль, а не на процес. Таких людей треба залучати в усі команди.
ВІКТОР
Я можу підтвердити цю твою тезу, бо мій колега має подвійну ампутацію і живе повноцінним життям, звичайно, з певними обмеженнями, але це дозволяє йому бути активною частиною суспільства.
ДЕНИС
Це неймовірно мотивовані люди. І тут я хочу поправити, що суспільство має інтегруватися, а не вони мають інтегруватися в суспільство.
ВІКТОР
Суспільство має змінити сприйняття.
ДЕНИС
Суспільство має просто змінитись. Це обов’язок суспільства – змінитись. І це якраз дуже важливий елемент. Я пам’ятаю, коли ми були у Львові, там був один військовослужбовець, що має четвертну ампутацію, і він їздить на авто, мотивує інших, що це тільки старт нового етапу життя. Загалом всі, з ким я спілкуюся, хто запротезований, надзвичайно мотивовані жити своє найкраще життя. Реально мотивовані. Вони не хочуть сидіти на поверхах, вони хочуть бути і є активними учасниками суспільства, вони драйвлять це суспільство, але насправді суспільство трохи такий кисіль. А тут вони драйвлять його, показують напрям руху. Вони настільки мотивовані, що ти з ними спілкуєшся, потім приходиш і кажеш: реально, ще багато чого треба зробити, і ми можемо це зробити.
ВІКТОР
І ти такий заряджений йдеш і далі починаєш лупати цю скелю.
ДЕНИС
Звісно. Не тільки я, вся моя команда.
Про оклади соціальних працівників
ВІКТОР
Ну, зрозуміло. Соціальні працівники. З першого січня в 2,5 рази зросли їхні оклади, соціальний менеджер замість 8000 грн має 20 000 грн, фахівець соціальної роботи з 6 800 грн – до майже 17 000 грн. Скажи, будь ласка, чи очікуєте ви, що підвищення зарплат може залучити більше спеціалістів у цю сферу? І чи це означає, що люди, які отримують ці послуги, будуть отримувати їх якісніше? Тобто, фактично, держава буде краще забезпечувати такі послуги людині, яка їх потребує?
ДЕНИС
Я б не сказав, що в соціальну службу одразу підуть люди. Перший крок – це зупинити відтік кадрів. Бо насправді є багато класних, фахових кадрів у соціальній системі, які реально самовіддано працюють, майже на волонтерських засадах. І ми маємо розуміти, що все-таки вони перші, хто стикається з людьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, з людьми, які потерпають від якоїсь вразливості. І якщо вони отримують 6800 грн, ми маємо розуміти, наскільки вони можуть допомогти іншим. Перший крок – це допомогти самій соціальній системі. Якщо ти не можеш допомогти сам собі, ти не можеш допомогти іншим. Це як маска в літаку: першим надягаєш на себе, тому що далі ти маєш комусь допомогти. Тут так само. Плюс є з чим порівнювати. Наші центри життєстійкості, які розвиває Міністерство соцполітики, там на іншій основі йде оплата праці працівників. І якщо побувати в цих центрах, ти бачиш різницю між рівнем соціальних послуг, які надаються, як це може надаватись. Там кращі практики надання всіх соціальних послуг. Там соціальні працівники отримують зарплати на рівні середніх ринкових зарплат, і ти бачиш різницю. Підняття зарплати – це навіть не було питання соціальної доцільності, це було питання економічної доцільності. Тому що ти надаєш якісну соціальну послугу, ти вчасно ідентифікуєш проблему, ти унеможливиш цю проблему в більших масштабах у майбутньому. Тому що соціальний працівник на свою зарплату віддається своїй роботі. Це в першу чергу було для цього зроблено. Це надзвичайно складна робота. Немає навіть з чим порівнювати.
ВІКТОР
У першу чергу, емоційно, наскільки я розумію. Тому що кожного дня люди стикаються з різноманітними проблемами інших людей, які вони повинні вирішувати від імені держави.
ДЕНИС
Навіть в регіональних поїздках, ти бачиш… це не була вимога. Я багато бачив історій, коли зарплата – це вимога. У них було прохання. І ти розумієш, що з тим, скільки вони працюють, яке на них навантаження, на всіх цих працівників, то зарплата, хоча б рівня середнього, є необхідністю в даних умовах.
“Різати видатки” vs “просити гроші”
ВІКТОР
Починали про твій величезний досвід на посаді першого заступника міністра фінансів – п’ять років. Вже шість місяців очолюєш Міністерство соціальної політики…
ДЕНИС
Як це? Ти переходиш з першої стадії у другу при одруженні. Перша стадія – це honeymoon, а друга – це вже така…
ВІКТОР
…реальність.
ДЕНИС
Так, реальність, коли трохи рожеві окуляри спадають. Оце, принаймні зараз, друга стадія.
ВІКТОР
Які відчуття, коли раніше всім доводилось різати і казати “ні”? Щоб пройти погодження Улютіна, треба було сильно постаратися. Тому що ти був один з тих стовпів у міністерстві, який казав “ні”, причому достатньо аргументовано. Якщо раніше ти казав “ні”, різав усе, то тепер ти просиш. Як змінився цей mindset? Які відчуття?
ДЕНИС
Так само аргументовано можемо просити. Просто зараз додалися аргументи, що саме такі видатки – це буде економічно доцільно для держави.
ВІКТОР
Допомагає?
ДЕНИС
Більш-менш. Ми розуміємо, про що ми говоримо з моїми колегами. Я розумію моїх колег, що вони так само оперують не своїми грошима, а грошима платників податків. Вони так само хочуть ефективності, чого хочемо і ми. І ми в багатьох речах доходимо до позитивних рішень, якісних рішень. Наприклад, коли ти в Міністерстві соцполітики, тобі буває важко подивитися іншу сторону фінансової ефективності. Емоції в будь-якому випадку будуть. Тому що ти спілкуєшся з людьми, ти маєш багато справ з людьми і їх проблемами. І зрозуміло, що так чи інакше якась емоція тебе буває накриває. Тому ця інша сторона, хто може подивитися з іншої точки зору на все це, досить важлива. Я вважаю, це дуже цікавий етап і дуже добре, що це відбувається після Міністерства фінансів, тому що все-таки ти можеш подивитися з іншої позиції на соціальну політику не тільки з точки зору соціалізму, але більше з точки зору ефективності.
ВІКТОР
Тобто правильно розумію, що зараз Міністерству фінансів і Міністерству соціальної політики набагато легше спілкуватися і знаходити компромісні рішення для вирішення проблем?
ДЕНИС
Я б не сказав, що легше. Бо з Міністерством фінансів завжди важко спілкуватися.
ВІКТОР
Ти був на тій стороні, ти, власне, розумієш.
ДЕНИС
Тому я знаю, наскільки важко може бути. Але в будь-якому випадку ти можеш аргументувати, ти можеш показати знання Мінфіну, знання тієї моделі поведінки, що саме необхідно для того, щоб отримати той чи інший ресурс. Аж до того, як ми проговорювали, скільки необхідно ресурсу, щоб реалізувати закон про поєднання батьківства, материнства і роботи, економічної активності. Для цього ми проводили статистичні вибірки і розрахунки: скільки людей потенційно можуть вийти на роботу, який відсоток має таке бажання, там були досить складні дискусії.
Про найскладніше рішення на посаді міністра
ВІКТОР
Ти відповідаєш за соціальну політику мільйонів українців у дуже непростий час, коли потреб більше, ніж є грошей, ми про це трішки поговорили, що дозволяє тобі не зневіритися? Якийсь момент або історія, які тебе надихають?
ДЕНИС
Насправді таких історій дуже багато, але найбільше, мені здається, цієї енергії ти отримуєш у цьому міністерстві, коли їздиш в регіони, зокрема в прифронтові. Це надзвичайно мотивує. Я пам’ятаю, як я їздив у Запорізьку область, там відкривали підземну школу. Прямо відчуваєш енергію дітвори, яка прийшла в цю школу, і розумієш, що наявність саме підземної школи робить дві речі. Перше – це безпечне місце навчання і комунікації дітей навіть в умовах війни. Друге – це дає можливість економічного розвитку регіону, оскільки батьки розуміють, що діти в безпеці, і можуть ефективно працювати. Більше того, коли ти відвідуєш такі школи, ти бачиш енергію в очах дітвори, яка перший раз за все життя прийшла в школу. Реально там були діти, які перший у житті прийшли в школу.
ВІКТОР
Ковід, війна…
ДЕНИС
Так. І вони жодного разу до цього не були. Вони комунікують, починають спілкуватись. Вони настільки енергетично заряджені, що можуть віддавати електроенергію в мережу. І це круто. Або коли ти в цих центрах протезування бачиш, наскільки люди з ампутаціями мотивовані до життя, до того, щоб продовжувати змінювати на краще цю країну, то ти розумієш, що ти в тому місті, в той час, коли ти мав бути тут. У принципі, кращого часу в тебе, може, і не буде більше, щоб зробити те, до чого ти йшов стільки часу в своєму житті, щоб, можливо, зробити щось краще, насправді краще.
ВІКТОР
Яке найскладніше рішення на посаді міністра?
ДЕНИС
Я думаю, що найскладнішого ще не приймав. Все ще попереду.
ВІКТОР
Денисе Валерійовичу, я дякую тобі за твій час, за цю розмову. Було складно тебе вирвати з твого достатньо напруженого графіку і поспілкуватися в подкасті на тему соціальної політики. Сподіваюсь, що сьогодні, завдяки тобі, люди більше дізналися про те, що робить держава для вирішення складних ситуацій, у які вони потрапляють. Я також хочу подякувати захисникам і захисницям за можливість дихати у вільній країні.
ДЕНИС
Дякую за запрошення. Дякую за те, що фокусуєте увагу на такій тематиці. І дякую захисникам і захисницям, що ми можемо думати і стратегічно планувати та будувати майбутнє.
ВІКТОР
Колеги, підписуйтеся, ставте лайки, коментарі і запитання до міністра.
ДЕНИС
Безперечно.