ВІКТОР
Ви дуже класний приклад бізнесу, який має любити держава. Інвестор, будує завод, індустріальний парк, нова сфера, розвиток, люди, плюс екологія. Чи часто маєте великих гостей? Знаю, що минулого року у вас була делегація на чолі з тодішньою міністеркою економіки Юлією Свириденко, зараз прем’єр-міністр, разом з Дмитром Киселевським, народними депутатами, урядовцями. Чи говорили ви про перспективи галузі? Друге питання – скільки у вас працює людей?

АНДРІЙ
Якщо почати з останнього питання, на сьогодні у нас працює близько 200 людей. За чисельністю персоналу ми – доволі пристойне підприємство. У нас був тільки один візит такого рівня, про який ти сказав. Так, дійсно, пані Свириденко приїжджала, вона є поціновувачем традиційних українських виробів і вишиванок. Це дуже цікава галузь для держави сьогодні. Можна сказати, держава заново дізнається про те, наскільки ця культура колись була важлива. Я сподіваюся, що це, зрештою, підвищить інтерес, і в перспективі буде більше підтримки, стимулювання саме вирощування. Бо вирощування є основним бар’єром для розвитку. Це непроста галузь, щоб її підняти. Але я думаю, що інтерес є. Ми продовжимо нагадувати про себе. Шукаємо способи зацікавити державу у промоції цих продуктів.

На сьогодні конопель немає серед переліку критичних мінералів України. Хоча якщо дивитися на сировину, це є критична сировина для української текстильної галузі. Я думаю, як тільки будуть серйозні зусилля щодо розвитку легкої промисловості України… наприклад, такі, як колись були в Туреччині, де 20 років держава дуже інтенсивно всіляко підтримувала різними інвестиційними програмами розвитку, що дозволило Туреччині стати одним зі світових лідерів у текстильній сфері. І все це на базі бавовняного волокна. В Україні неможливо побудувати розвинену текстильну сферу без власної сировини, повноцінної, маю на увазі. Основними видами сировини є льон і коноплі.

ВІКТОР
Чим держава може допомогти? ТОП-3 бажання допомоги від держави. Чи просто “не заважайте, бо ваша допомога вийде нам боком”?

АНДРІЙ
Важко ТОП-3 одразу назвати. Що б мені хотілося. Якщо б були державні замовлення, наприклад, на продукцію з конопляного текстилю, це був би ефективний спосіб підтримки ринку. Також це можуть бути заходи, які раніше були направлені на підтримку фермерів, які вирощують цю культуру, певне субсидування. Якщо ти вирощуєш на сьогодні в Європі, то ти не тільки можеш отримати карбонові кредити, бо кожен гектар конопель – це від 9 до 15 тонн СО2, тільки пряме вирощування консервує. Також, залежно від сезону, субсидування складає від 90 до 140 євро на гектар вирощеної коноплі. Програма з розвитку коноплярства, підтримки коноплярства є на сайті Європейської комісії, де детально розписано про те, наскільки класна ця культура, наскільки вона є екологічна і сприяє довкіллю. Третє, що мені спадає зараз на думку, у Франції, яка в Європі на сьогодні є провідною країною по вирощуванню конопель, близько 30 тисяч гектарів зараз під посівами, а в Україні в якийсь момент було 160 тисяч гектарів.

ВІКТОР
Тоді.

АНДРІЙ
Тоді, так. Тож у Франції ця підтримка виражається у впровадженні державних будівельних норм, які зобов’язують все, що будується нове, мусить містити екологічні матеріали. Таким чином, будівельна продукція із конопляної костриці знаходить своє застосування у нових екологічних будинках.  Або можна подивитися на проєкт компанії OpenDoorUkraine.NL. Вони побудували в Швейцарії багатоповерховий конопляний будинок, сучасний, енергетично ощадливий, оскільки коноплі набирають вологу і віддають її у залежності від зміни відносної вологості назовні. І витрати на опалення та на кондиціонування значно падають. В Україні є низка компаній, які займаються будівництвом з конопель, зокрема, компанія Hempire. Вони є історичними промоутерами у цій сфері. Я запитав засновника Сергія Бойка: “Сергію, як ви продаєте свої будинки?” Він каже: “Це досить просто. Я просто згрібаю свої платіжки за зиму, приношу клієнту, показую, і можеш бути певним, що це вже близько до продажу”.

ВІКТОР
Тобто вам фактично зараз потрібно навіть опосередковано, через зміну будівельних норм, просувати підтримку виробництва і цієї сфери?

АНДРІЙ
У нас уряд намагається модернізувати економіку, знайти її сильні сторони, побудувати сучасну економічну промислову базу. З економіки ми знаємо, що ключ до виробничої ефективності полягає в продуктивності. Продуктивність – це сучасні технології. Якщо ти як інвестор плануєш імпортувати або впроваджувати передові технологічні рішення, ти маєш отримати якогось роду стимулювання. Якщо ти це робиш, переоснащуєшся, то ці заходи достойні підтримки. Якщо ми будемо вкладати тільки в те, що сьогодні є, це шлях підтримати існуюче, але зрозуміло, якщо ми хочемо чогось більшого, то треба і нові технології використовувати, і рухатися далі.

Ось зараз ми бачимо, що держава це робить у військовій сфері, там пріоритети, там йде інтенсивне фінансування винаходів та інновацій, які дають результат на полі бою. Так само має бути і в решті економіки.
Тобто оця енергетична незалежність, розподілена генерація, власна база сировини. Текстиль – це велика галузь, вона займає значну частину людських ресурсів в економіці країни. Економічне диво деяких країн, наприклад, Кореї, базується якраз на політиці державної підтримки низки галузей, які вони визначили для себе як стратегічні: це ВПК, легка промисловість, високотехнологічні електронні вироби (компанія Samsung є прикладом). Це роль держави – стимулювати те, що дає базу для майбутнього розвитку країни. І така сировина точно дає.

Ми брали участь у торговій місії до Сполучених Штатів Америки два роки тому. Коли мене запитали, чому ви робите цей проєкт в Україні, моя відповідь була дуже проста. Якщо дивитися з точки зору інвестиційної привабливості України для бізнесу, треба об’єктивно визнати, є інші країни, де можна спокійніше реалізувати інвестиційний проєкт, і ризики будуть меншими, там не йдуть бойові дії. Ми робимо проєкт в Україні, тому що ми хочемо, щоб він стався в Україні. І це дуже важливий фактор. Я думаю, що держава це бачить. Нам непросто.

ВІКТОР
Майже 5 років війни. З якими найбільшими проблемами ти стикався як бізнес, і, можливо, зараз стикаєшся?

АНДРІЙ
Думаю, кадрове питання зараз на порядку денному у всіх як серйозна проблема. Є різні аспекти цього питання. Повинен бути достатньо високий рівень компенсації оплати праці. В умовах, коли треба утримувати працівників, законодавство вимагає, якщо ти хочеш забронювати 50% своїх військовозобов’язаних, середня зарплатня має бути щонайменше в 2,5 рази більша, ніж по регіону. Це вимога, яку для будь-якого бізнесу непросто виконати. Але є також і кваліфікаційні питання, тому що в умовах війни Україна втратила понад 10 мільйонів людей у вигляді міграції, люди покинули країну. А якщо ми хочемо генерувати більший економічний ефект, без персоналу дуже складно. Тому утримання кваліфікованих працівників і їх пошук – це дуже складна задача на сьогодні.

Другий момент, який постійно турбує, – це військові ризики. Вони можуть не настати безпосередньо, але ти стикаєшся з їхніми наслідками щодня, коли немає електроенергії. Наслідки руйнування нашої енергетичної інфраструктури для бізнесу дуже великі. Для будь-яких проєктів виробничого характеру це означає потребу в резервних джерелах живлення. Це генератори, це альтернативні джерела електроенергії. Я вважаю, що для економіки в цілому, якщо йдеться про альтернативну і розподілену генерацію, це дуже позитивний крок. Набагато краще, на мою думку, ніж вгатити 10 млрд дол. Facility у два атомні реактори, які, можливо, за 10 років ще і реалізовані не будуть. Рішення потрібні зараз. І на сьогодні розподілена генерація – це те, що може врятувати нашу економічну базу. Але це є витратна частина. Це здорожчує будь-яку інвестицію. Бізнесу важче через це. Будь-яке виробництво обростає зайвими витратами. Тому фінансово непросто. Якщо дивитися на комбінацію військових ризиків і дефіцит електроенергії – це однозначно великі цифри.

ВІКТОР
Що ще? Чи критично тільки ці два?

АНДРІЙ
З ходу я би акцентував увагу саме на цих двох. Я також люблю поринати в своє макроекономічне минуле. Інколи я думаю про те, що наш державний бюджет – 100 млрд доларів, з яких половину ми отримуємо зовнішнім фінансуванням. Це не є такі великі цифри в абсолютному вимірі. Якщо подивитися на обсяги мобілізованих коштів, які були в 2019 році за один рік зібрані Євросоюзом на подолання проблеми Covid-19, – 750 млрд євро. Я веду до того, що якщо би ми хотіли стимулювати розміщення бізнесів, відкриття бізнесів в Україні, треба згадати, з чого починалися всі офшорні зони. Історія успіху Кіпру в фінансовому сенсі починалися з того, що в них було середовище, в якому мінімальні податки, якщо ти реєструєш бізнес. На сьогодні це частково реалізовано у випадку індустріальних парків. Але якщо ми хочемо дійсно масового ефекту, щоб сюди їхали виробляти, ми маємо створювати такі умови в Україні, які мають конкурувати з ризиками, які інвестор несе, вирішуючи зробити це.

 Ми як бізнес робимо свідоме рішення інвестувати в Україну, бо хочемо, щоб наша країна вистояла, і хочемо бути одним із тих камінців, які допоможуть їй це зробити. Але якщо дивитися на чисто економічну доцільність, інвестиційну привабливість, фактор зниження податків є одним із тих, який здатен підвищувати інтерес до розміщення будь-якого бізнесу в Україні.