Третій випуск – про війну і гроші. Що повинен зробити кожен, щоб наблизити Перемогу? Скільки коштує обід у прифронтовому місті і чи смакує український сухпайок? Як військових реабілітують після поранень? Голова Центру досліджень фіскальної політики Віктор Мазярчук, військовослужбовець батальйону «Вовки Да Вінчі» Олександр Ябчанка та експерт з публічних фінансів Роман Слободян обговорюють фінансовий аспект війни та потреби військових.
Слухайте подкаст на зручній платформі
РОМАН
Добрий день, друзі. Ми раді вас вітати на нашому подкасті «Бюджетні розмови», який реалізується за підтримки міжнародного фонду «Відродження». І сьогодні ми будемо говорити про фінансування війни. Ця тема, яка зачепила кожного українця, є дуже болючою. Війна це насправді дорого, дуже дорого, я б сказав. Ми поставимо кілька запитань, як саме фінансується війна, які пріоритети і чи ефективно ці кошти використовуються. І сьогодні зі мною буде Голова Центру досліджень фіскальної політики Віктор Мазярчук.
ВІКТОР
Доброго дня.
РОМАН
І військовослужбовець батальйону «Вовки да Вінчі» Олександр Ябчанка.
ОЛЕКСАНДР
Бажаю здоров’я.
РОМАН
І я б хотів розпочати, Вікторе, з традиційної нашої рубрики – це питання до експерта. Що в нас передбачено в Держбюджеті-2024 і що по факту змінилося, порівняно з минулим роком?
Війна - це гроші. Чому важливо платити податки
ВІКТОР
У бюджеті передбачені гроші на фінансування війни і гроші передбачені на цивільне життя. А якщо брати пропорції, то 50% – це війна і 50% – це цивільне життя. Треба сказати для розуміння про те, що протягом всієї війни зарплати, закупівля техніки і тому подібне сплачуються виключно за рахунок того, що ми з вами платимо податки. Ну і уряд має можливість запозичувати всередині країни. Якщо говорити про гроші, то враховуючи 2 роки активної фази війни, після 24 лютого 2022 року, то загальні цифри надзвичайно великі і дуже жахливі. Чому? Тому що за 2 роки майже 4,4 трлн грн було направлено на сектор безпеки і оборони, з яких трильйон гривень – це виключно заробітна плата. Ми повинні розуміти, що основний відсоток, який іде на фінансування війни, – це кошти, які спрямовуються на заробітні плати військовослужбовців. І не тільки власне військовослужбовців, а увесь сектор безпеки та оборони. Це основні статті видатків. У 2024 році кошти великі, але порівняно з попереднім роком, вони менші. Чому? Ми можемо поговорити трішки пізніше. А в даному випадку в мене єдиний заклик: ми всі, які наразі є цивільними, повинні забезпечувати фінансування військовим, в тому числі тобі, Олександре. Яким чином? Платити податки. В повній мірі. І не робити якісь різноманітні кульбіти, щоб оптимізувати сплату фінансових зобов’язань. Чому? Тому що це дає можливість хлопцям мати те, що їм потрібно. І я думаю, що ми від загальних речей перейдемо до більш предметних речей. А що взагалі думають військові?
ОЛЕКСАНДР
Спочатку загальна відповідь на загальне запитання: що думають військові. Військові думають, що треба воювати. І воювати треба до перемоги. Тому що в нас виходу іншого немає. Наш ворог не змінив своїх планів. Жодним чином. Для них далі знищення України – це задача їхньої «спеціальної воєнної операції», як вони її називають. Відповідно, якщо в них ціль – знищити нас, то у нас ціль – не дати їм цього зробити. А єдиний варіант, як ми можемо не дати цього зробити, – це знищити їх. Росія, в тому вигляді, в якому вона є зараз, не дасть нам спокою ніколи. Ми маємо з цього виходити, ми маємо бути реалістами в нашому світогляді. І маємо усвідомлювати, що іншого варіанту, ніж перемогти росію, у нас нема. Тепер, власне, до вашого запитання. Зрозуміло, що війна – це гроші. Це великі гроші. Оскільки задача росії – знищити нас як країну, то розумно нам, країною, цьому запобігти, тобто кожен громадянин має робити усе для того, аби ми перемогли росію. Наче все просто, наче банальна історія. Але на практиці виникають складнощі. Звісно фінансування вкрай важливе. Звісно за замовчуванням ти платиш всі податки. Якщо ти не платиш податок…
ВІКТОР
…ти працюєш на ворога.
ОЛЕКСАНДР
Абсолютно вірно! Ну якщо взяти ціль. У нас ціль – перемогти ворога, в нас іншого варіанту нема. Так? От все, що ти робиш – це має усвідомити кожен українець, – має співвідноситись з цією ціллю. Ти маєш просто собі давати звіт: моя дія, та чи інша, нас наближає до перемоги чи віддаляє?
Тепер щодо податків. Очевидно, якщо ти не платиш податки, то це нас віддаляє від перемоги і тебе, в тому числі, громадянина цієї країни. І це, з одного боку, несправедливо, тому що дехто ставить на цю боротьбу своє життя, а ти навіть податки не платиш. Це вкрай несправедливо. І аргументи типу «ой вкрадуть, ой ще щось» – це не аргумент, це відмазка. Просто одразу, щоб ми, так би мовити, з глосарієм визначились. Тож якщо ти не платиш податки…
ВІКТОР
Ти злочинець.
ОЛЕКСАНДР
Так, ти злочинець. Абсолютно вірно. Але ти не просто економічний злочинець. Ти зраджуєш свою країну, яка зараз воює. І не треба порівнювати: але ж я не краду з бюджету. Той, що краде з бюджету, він теж злочинець.
ВІКТОР
Якщо ти крадеш з бюджету, то ти злочинець.
ОЛЕКСАНДР
Ти подвійно злочинець.
ВІКТОР
Тоді ми, виходить, розпочнемо дискусію, що той, хто не платить податки, менший злочинець, ніж той, хто краде з бюджету.
ОЛЕКСАНДР
Розумієш, у чому справа? Визначити ступінь провини одного та іншого має суд. Я дуже хотів би, аби в нас судова система нарешті стала запорукою забезпечення справедливості. Будемо відверті, за останні 10 років ми круто просунулись. Тому у мене з цього приводу є великі надії і сподівання. Це було звернення до громадян, які не платять податки, аргументуючи собі це чимсь. Наприклад, що “не я такий, жізнь така” і так далі. Вони все одно залишаються моїми співвітчизниками. В них теж паспорт України, вони теж українці. Але усвідомте, що ви як громадяни цієї країни робите відверту шкоду вашій країні. Крапка. Просто на тому можемо закінчити. Зрозуміло, що той, що краде з бюджету, робить ще гірше. Але ми ж зараз не про це говоримо. Ми говоримо про економіку війни. Економіка війни, тобто того процесу, який зараз найважливіший для нас. Тому що для нас зараз війна – це протидія намаганням нас знищити. А що може бути важливішим?
ВІКТОР
Це можливість вижити.
ОЛЕКСАНДР
Відповідно, економіка найважливішого процесу зараз для нас усіх виглядає так: базова – ти платиш податки, друге – ти допомагаєш силам оборони. Що мається на увазі? Якщо ти називаєш себе економічним фронтом, то, будь добрий, – воюй. Що таке воювати, в моєму розумінні? Звісно, це метафора. Якщо ми говоримо про фронт, то фронт – це там, де відбуваються збройні зіткнення. Так? Але метафорично ти ж називаєш себе економічним фронтом? Окей, приймається. Але давай, щоб ця метафора була реалістичною. Що це означає? Ти прокидаєшся зранку з думкою, що ти на війні. Ну бо ти фронт. Що це означає на практиці? Це означає, що ти разом зі своїми колегами по економічному фронту обираєте конкретну бригаду, або хоча б батальйон. І ви його забезпечуєте тим, чим ця бригада чи батальйон не є забезпечені в повній мірі. Іншими словами, з податків держава забезпечує одягом, комфортним одягом. (Правда. Коли я отримав забезпечення від держави, то я повністю в нього перевдягнувся. При тому, що в мене до того було те, що я купив або що мені спрезентували друзі. Я перевдягнувся в державне, бо воно якісне, комфортне і в ньому комфортно воювати, наскільки можна так казати). Далі амуніція. Базово держава теж видає тобі гарний бронік, надійну каску, надійну зброю. Тобто зброя стріляє, вона робоча. Потім ти отримуєш транспортні засоби. Теж ти їх отримуєш від держави. Зрозуміло, що багато чого – це донорське забезпечення, це наші міжнародні партнери, яким принагідно величезне дякую. Ну от величезне, правда. Але держава не може забезпечити, наприклад, інноваціями, які ще не взяті на озброєння. Для прикладу, початок війни – мавіки. У жодній концепції, супер передовій, під час ведення війни не було передбачено мавіків. Тому що це весільні дрони. Вони для іншого придумувалися. Але якщо ти як боєць сил оборони можеш взяти щось, що не є прописано в концепції і цим ефективно знищувати ворога, і тим берегти особовий склад, – ти молодець. Це стосовно служби в армії. Ви не попадаєте в радянську армію. Ви попадаєте в армію, в якій у вас є право, більше того, у вас не просто право, у вас ще певною мірою є і обов’язок придумувати щось нове. Таким чином в принципі з’явились перша показова історія – це мавіки, а друга – це FPV-дрони. Так от, повертаємося до економічного фронту. Це все теж вартує грошей. І таких інновацій за 2 роки повномасштабної війни багацько, а буде ще більше. Відповідно, якщо ви економічний фронт, забезпечте, наприклад… от в чому питання до забезпечення одягом державою – це термобілизна. Там дають зручну піжаму. Я люблю ходити в ній навіть вдома, вона зручна, вона з класної тканини, але все ж таки це не термобілизна. То забезпечте ту чи іншу бригаду або батальйон термобілизною, – якісною, класною спортивною. Це як приклад, чим ще ви можете допомогти, окрім того, що дає держава. Але, основне, економічний фронт, ви маєте бути фронтом, який фінансує інновації в армії.
ВІКТОР
Тобто ти фактично зараз перевертаєш сприйняття багатьох людей, що якщо я доначу, cплачую податки, то цього в принципі достатньо. Я умовно свій якийсь громадянський обов’язок виконав. Ні, виявляється не виконав. Я спеціально трошки хочу змінити акценти, що в даному випадку, як ти кажеш, ця війна – на знищення.
ОЛЕКСАНДР
От власне це і є мій основний посил.
ВІКТОР
Тут війна на знищення. Або ти живеш, допомагаєш, або на фронті, або в цивільному житті. Але це ти постійно робиш, а не раз чи два рази заплатив донат.
ОЛЕКСАНДР
Бачиш, ти правильно зрозумів, що я маю на увазі. Саме цей мій посил. Звісно, подяка, без перебільшення, кожному, хто донатить. Кожному, хто допомагає в тій чи іншій мірі. Але зрозумійте просто, як це влаштовано, – це війна на знищення. От і від того, наскільки ти включений в процес, напряму залежить те, як ми будемо воювати. Це пряма кореляційна залежність. Від того, наскільки ти вкладаєшся в цю війну, залежить, чи ми у цій війні переможемо чи ні. От і все. Тому до чого я веду? Якщо ти називаєш себе фронтом, але при тому час від часу донатиш на благодійні фонди, платиш податки, ти гарний громадянин, окей, я тобі правда за це вдячний. Але вибачте – це не фронт. Якщо ти дійсно хочеш бути фронтом, то будь фронтом, об’єднуйся ще з колегами по фронту, бери конкретну бригаду, конкретний батальйон, і будь разом з ними на фронті, тобто забезпечуй їх тим, чим вони будуть знищувати русню. Тоді ти фронт.
Економіка перших днів війни
РОМАН
Дуже дякую, Олександре. В мене виникає таке логічне запитання. Чи міг би ти розказати з практики, пропорційно можливо, наскільки середньостатистичного військовослужбовця забезпечує держава, що забезпечують волонтери і що приватні донори?
ОЛЕКСАНДР
Я буду трошки нерепрезентативна вибірка.
ВІКТОР
Але поясни, чому? Власне тут дуже важливо пояснити, чому.
ОЛЕКСАНДР
По-перше, тому що все ж дуже змінилося від 24 лютого до сьогодні. Все ж таки перші місяці війни (а тут ще треба сказати, що перші місяці війни ми були добробатом, тобто ми ще не були в структурі) ми взаємодіяли з силами оборони поза сумнівом, але ми ще не підписали з державою папір. І ми повністю були, назвемо це на самозабезпеченні. Але, звісно, величезна подяка всім і кожному, хто нам допомагав. Знову ж, дуже різні були потреби на початку 2022 року і зараз. На початку 2022 року в мене 25 лютого з’явилась плитоноска. Але ще без плит. Десь 26 лютого мені вже дали замість плитоноски бронік, вже з плитами.
ВІКТОР
Повноцінний.
ОЛЕКСАНДР
Так. І каска в мене з’явилась у перший день, як я приїхав до Києва. Це було 25 лютого. Автомат теж з’явився 25 числа і….. Що в мене ще було?.. Штани міні Стерненко дав свої. Дякую, до речі. Ну і помаленьку, це як в комп’ютерній грі, помаленьку-помаленьку. Тобі пишуть друзі: «що тобі треба?». Ти відписуєш: потрібно те і те. Десь за тижні два хлопці вже періодично почали жалітись на спину. А я зі спиною все життя мав проблеми. І мені це теж боліло. Бо ти спиш на твердому карематі. Перший день-два-три ще куди не йшло, а потім в тебе починає все боліти. То я попросив волонтерів: можете матраців нам на базу? То вони нам знайшли ортопедичні матраци, такі грубезні. Це економіка перших днів війни. Як і звідки ми брали боєприпаси і так далі – це вам треба у Філі питати, тому що воно якось з’являлось. У перші дні ми вже мали ці NLAW. Звісно, що це і держава. Бо NLAW ти не міг ніде взяти, крім як в держави. Але от якісь побутові речі буквально з початку війни. Я зрозумів, що в нас, в людей, які взяли зброю до рук, є величезна підтримка в тилу. Не лише там на словах: “ой, які ви молодці!”, а “чим вам допомогти”? І потреби змінювалися. На перший безпілотник ми зібрали вже тоді, коли я почав літати. Це був напевне червень 2022 року. Тоді ми зібрали на перший безпілотник. Він, до речі, в нас дотепер. От шановні, хто тоді донатив у 2022 році, ми той «300 матрас» не профукали дотепер. Ми на ньому літали не часто, будемо відверті, але він нас є. До чого я веду? Потім ми зрозуміли, що це не найкраще. Краще мати декілька мавіків, ніж той “матрас”. Тому що він важкий, він його можна легко втратити.
РОМАН
Але інвестиція окупилась?
ОЛЕКСАНДР
Абсолютно. Повірте, вона окупилася. У нас ще були пригоди з тим матрасом. Це була наступальна операція – Харківська, і у нас під Куп’янськом втратився зв’язок. Він мало не залетів за ріку, а на тому боці були вже руські, і ми лазили по березі ріки його шукали. І знайшли. В мене є навіть маленьке кіно з того приводу. Найбільше, що ми отримали такого практичного, потрібного, – це, звісно, мавіки. Мавіки тут поза конкуренцією. Мені, до речі, Ігор Луценко тоді, коли ми збирали на “матрас”, написав: а чого не мавіки? Я кажу: мені тут панове сказали, що зараз вийшов супер класний, з супер класною камерою. Він каже: ну окей, пробуйте. І він мав рацію. До чого я веду? Економіка війни, економіка конкретного солдата. Знову ж, чому нерепрезентативна вибірка? Бо боюсь, що не кожен боєць має таку кількість контактів і може збирати таку кількість грошей. Відповідно, я збирав на себе і на хлопців.
ВІКТОР
Дивися, але тут питання ключове – це питання довіри. Довіри до тебе як до персони, яку ти вибудовував роками.
ОЛЕКСАНДР
Але, дивись, це ж питання, з одного боку, в мені, а з іншого боку – у величезній кількості людей. Це все вони. Я лише точка збору. І що це дає на практиці? От мій перший взвод. Уже десь в кінці літа ми почали готуватися до зими. Коли ми входили в зиму, у нас вже був сьомий шар американських курток, у нас у всіх була модна термобілизна, модні шкарпетки. Авто. Ми мали на чому їздити. Це архіважливо. Ми тоді працювали ще більше в аеророзвідці. А що це означає на практиці? Або маєш на чомусь їздити, або не маєш. Ти постійно їздиш там, де досить швидко виходить з ладу, і має бути достатньо тих машин, бо не підеш же пішки. Ну і звісно засоби, звісно, мавіки. Влітку в нас один раз був епізод, коли в нас не було на чому літати. У нас була певна кількість тих маків. Це було під Богородичним. І там РЕБ працював, ну просто завжди. Тоді ще нічних правда не було. Тоді тільки були LTE нічні, але вони слабенькі були для цієї функції. І просто в якийсь момент мавіки в нас закінчились. І все. А війна не припиняється.
Як весільні дрони стали очима військових
ВІКТОР
Чому це важливо? Ми з тобою перед ефіром говорили, чому це важливо, щоб в тебе, над тобою, над хлопцями, які на передку, були мавіки, або будь-що, щоб дивитись?
ОЛЕКСАНДР
Це досить легко пояснити. Коли ти розумієш, де супротивник, ти туди наносиш вогневе ураження. Дуже просте пояснення. Коли ти не розумієш, де супротивник… Це уже більше про 2023 рік, тому що у 2022 році ми ще виконували інші функції, а от уже в 2023 році ми стали піхотою. От коли ти піхотинець, ти на позиції, ти розумієш, коли над тобою мавік і не один, коли ти розумієш, що весь простір на кілометр вперед проглядається твоїми очима, тоді рація і твій зв’язок з командиром дає тобі впевненість в тому, що коли ти сидиш в бліндажі, тебе важко знищити з артилерії. Якщо ти виглядаєш, дивишся, чи часом ніхто не йде, то ризик загинути набагато вище. А тим більше уяви, що тобі треба би було прямо от видивлятись, чи часом там десь не йде супротивник. Звісно, коли це все бачить твій командир і тобі передає про це інформацію, тоді ти спокійненько, поки нікого нема, сидиш в бліндажі. По тобі працюють, але вбити тебе складно. Коли підходить їхня ворожа група, ти виходиш, даєш команду групі, ви виходите, ведете вогневе ураження, ви навіть не бачите ще супротивника, ви просто знаєте, куди стріляти. Я зараз кажу про Бахмут, “дорога життя” на Бахмут. От Часів Яр – Громове, цей кавалочок дороги, вони хотіли його перерізати, аби нам поламати логістику на Бахмут. Відповідно, в «м’ясні» штурми це було там нон-стоп, вони постійно кидали туди «м’ясо», але то «м’ясо» просто до нас не доходило. Тому що, по-перше, ми розуміли, коли вони йдуть. По-друге, коли вони йшли, ми туди наносили вогневе ураження з артилерії, зі скидів так само. Біля нас стояла 92 бригада, 3 батальйон – крутезні люди. Вони по скидах (це був початок минулого року, березень-квітень) вже тоді творили чудеса просто. І ми з ними дуже синхронно працювали. Вони тримали правий фланг біля отої от посадки і ми знищували просто в промислових масштабах. Як результат, у нас в батальйоні загиблих десь порядка 30 бійців, а натомість руських, переважно «вагнерів», ми знищили зо п’ять сотень. Уяви собі співвідношення. Але це був початок минулого року. А вже в середині минулого року, коли ми були на Куп’янську, ситуація була геть інша. В них вже було мавіків більше, ніж у нас. І вони тими мавіками робили скиди нон-стоп. Вони скидали і гранати, і газ, і це не припинялось. Тобто над тобою, по-перше, постійно ворожі очі, що коригують артилерію, а, по-друге, постійно на тебе скидають.
ВІКТОР
Тобто якщо раніше ви цим займалися, а вони не мали можливості, то зараз навпаки?
ОЛЕКСАНДР
Відповідно, це перший кейс з мавіками.
ВІКТОР
Перепрошую, можна я до мавіків повернуся? Розкажи дуже цікаву історію. Вона про довіру і про мавіки, коли ти втратив мавік під час навчання.
ОЛЕКСАНДР
Це не було навчання. Я як раз вже вчився на війні, ось в чому штука.
ВІКТОР
Я маю на увазі навчання на війні.
ОЛЕКСАНДР
Так це було Верхньокам’янське. Це був Лисичанський нафтопереробний завод, і вони там перли… По-моєму, там так і стоїть лінія фронту дотепер. І там РЕБ працював просто нон-стоп. Відповідно, ти постійно літав під РЕБом. Мене вчив тоді літати Вітян. Це наш гуру. У нас є декілька гуру в батальйоні, які літають від самого початку і літають віртуозно. От Вітян, це Філі брат старший. І, до речі, найстарший брат Льоха – він командир взводу. Три брати Філімонови. Це дуже цікава історія. Але повертаємося до мавіка і до Віті. От ми літали з ним разом. Я виконував задачу, літав, корегував артилерію, але не маючи досвіду, я просто… ну, скажімо, в тій ситуації, в якій Вітян би точно витягнув мавік, я відповідно не витягнув. І це для мене прям був… Ну уяви, ти загубив архіважливе знаряддя і ти розумієш, що їх, тих мавіків, небагато, і ось один з тих небагатьох мавіків ти його просто взяв і пролюбив. І всі кажуть, та ну, слухай, ну буває, всі вчаться. А я собі не даю з тим спокою. Дивлюсь на картку, в мене 40 000 грн. Із зарплати 40 000 грн залишилось. Думаю, буду зараз хник-хник у Фейсбуці… Я от спочатку думав припинити літати. Все, більше пульт в руки не візьму. Хай ліпше інші літають. А хлопці кажуть: ти не найгірше літаєш, що ти ниєш. Я кажу: добре, давай я понию у Фейсбуці. В мене 40 000 грн є, типу дайте ще 40 000 грн, будь ласочка. Мені за тиждень накидали на 10 мавіків. Хтось купив цілий. Одним словом, ми прокачались по кількості мавіків. Я з того часу жоден мавік по такій глупості не загубив. Тобто якщо вони губилися, то були причини, просто не було варіантів інших. Звісно, це розхідний матеріал, але це відповідь на запитання, що таке економічний фронт? Це тоді, коли ти можеш не боятись втратити останній мавік. Тому що якщо ти боїшся втратити останній мавік, чи будь-який інший засіб?
ВІКТОР
Ти можеш не врятувати людину, яка там знаходиться?
ОЛЕКСАНДР
Звісно ти будеш тоді думати не про виконання задачі, а про те, щоб не профукати мавік. А коли ти розумієш, що тобі основне – задачу виконати, ну загубиться мавік, ну так буває, окей. Тобі знайдуть інший. Економічний фронт тобі купить інший. Тоді ви дійсно фронт. А інакше – це трошки не то. Тому так, це була незабутня історія. Звісно, я тоді прям повірив в те, що немає нічого із засобів, в межах розумного, що б ми не отримали. І ця впевненість … тому що це про віру, ти починаєш вірити. Вірити в те, що за тобою потужний тил і цей потужний тил за потреби витягне. Це історія про довіру. Звісно, вона творить чудеса. Перша роботизована турель, ну дистанційно керована, вона в нас з’явилась, оця шабля, під Бахмутом. На жаль, ми не встигли нею повоювати. Вона в нас з’явилася вже тоді, коли нас відвели з тієї “дороги життя”. Але зараз в нас тих роботизованих турелей уже є.. на платформах вони вже. Це не просто стаціонарні турелі. Це вже турелі, якими можна дистанційно керувати з джойстіка. Такий собі мавік, тільки їздить по землі і може стріляти. Непогана історія. І в нас їх вже разом десь з десяток, різних калібрів. І що найцінніше з цього, що коли такі ініціативи з’являються, то держава не просто не забороняє тобі. Навпаки, це підхоплює. І зараз, це ж не секрет, є інформація про створення роботизованих військ.
Як з'явився ШаБрись
РОМАН
Тут ще питання якраз, а можна історію саме про створення? Як у вас ще вистачає енергії так креативити і залучати кошти під це? Я читав у Фейсбуці смішну історію про «ШаБрись», який був створений. Можливо, поділитесь?
ОЛЕКСАНДР
Це доволі смішна і довга історія, бо вона почалася ще в 2014 році. І це якраз історія про те, що коли в тебе є спільна ціль і ти її усвідомлюєш, і ще багато людей усвідомлюють, то тоді в тебе виходять абсолютно фантастичні результати. Отже, почнемо з шаблі. 2014 рік, після Майдану. Я вже тоді займався медреформою. Реанімаційний пакет реформ. Там ми з тобою власне і познайомились. Тобто моє діло – медицина, але ж почалась війна. І тут мої друзі, одні з тих, хто спалили оті БТР на Майдані… вони після втечі Януковича, після початку війни далі почали волонтерити. Але волонтерити по техніці. Навіть назва в них була якась така – батальйон технічної підтримки. Їх там було пару людей, але сама ідея: ось ми технічна підтримка. І вони приволокли до нас додому якусь непонятну залізяку на трьох лапах і поставили. Я прокидаюсь зранку, а я спав в центральній кімнаті, ну в холі по суті, і кажу: що це? Вони кажуть: це такий робот, він стріляє дистанційно і далі ви якби побачили той джойстик, ви б розплакались. От перші комп’ютери, там такі були лише оці джойстіки.
ВІКТОР
Ми покажемо глядачам. Я знайду цю фотографію. Пам’ятаю твої дописи.
ОЛЕКСАНДР
Я буду дуже щасливий. Це звісно фантастична історія. 2014 рік і воно тягнеться, тягнеться, тягнеться дуже поволі. Звісно, що він доробляє. Перші наші випробування на полігоні. Ми поїхали в Дніпро, на полігон, з тією штукою. Правдами-неправдами нам дали той кулемет. Перші постріли – воно одразу ж поламалось, почало стріляти в небо. Добре, шо не в нас. Одним словом, це були такі пригоди людей, які до воєнної справи мають доволі опосередковане відношення. Але дуже добре, що хлопці все ж не зупинились. Вони далі знайшли собі партнерів у Львові. І от вже там з того почали робити дієву штуку і в кінцевому рахунку зараз ми маємо Шаблю. При тому, Шабля уже є під декілька засобів ведення вогню. Це кулемет 7,62 калібру, кулемет 12,7 калібру. Окрім того, вже як я вже казав, з’явились платформи. Це прямо успішна історія. Звісно, що є складнощі з їх використанням. Зрештою, ти вводиш в боєві дії геть нові засоби, банально їх туди треба доставити. Потім мають бути люди, які вміють ними керувати. І так далі, там є свої нюанси. Але воно вже є. Тепер вже власне про ШабРись. Тобто Шабля – це дистанційно керована турель під кулемет, рись – це та платформа, на яку чіпляється шабля. І я виробників запитую: хлопці, як ви це назвете? Вони щось не могли визначитись з назвою. А в нас таких вже Шабель з рисями було вже здається 4 штуки і ми тоді якраз стояли під Куп’янськом. Це той непростий Куп’янськ, коли, за великим рахунком, ми не могли їх навіть доставити на «передок», тому що там все проглядалось і все прострілювалася ворогом. Але вони в нас були, оці шаблі з риссю. Вони стояли прямо біля хати. І до нас прибився песик, маленьке цуценя, притому розумієш, на війні цуценя – це не найнеобхідніше, що в тебе є. Тому що в тебе сміття, в тебе БК і в тебе, будемо відверті, все не дуже охайно і під замком. І тут в тебе ще песик. Ми якусь дали йому їжу. От він ще перших півдня навіть боявся, а потім що зробив? Він собі вибрав місце, і це от під ту шаблю з риссю заліз, тому що воно велике, воно дає йому захист і він поселився там, ми його назвали ШабРись. Так у мене з’явився пес, це дуже смішна історія. Потім виробники нарешті назвали. Вона в низ називається Шарись. Але я вже не буду переназвати пса. Він звик ШабРись, ШабРись. Ну я ж не будемо йому казати, що він насправді не ШаРись. Таким чином, є виріб Шарись і в мене є пес ШаБрись, вдома тепер.
ВІКТОР
Який з тобою зараз живе?
ОЛЕКСАНДР
Ну а що було з ним робити? Коли в мене було поранення, мене завезли спочатку в Харків, а хлопці далі воювали на цьому Куп’янському напрямку. Це село Сеньківка. Не забуду це село ніколи. Правда тяжко було. Ну не скажу, що під Бахмутом було легко, але під Сеньківкою ось геть важко. Я до чого? Потім нас коли вже відводили звідти, я ж кажу: заберіть пса. Вони кажуть: звісно, заберемо. Але ж це твій пес. Я: ну ладно, мій пес. І вони мені його привезли з нашої бази до Львова. В мене ще тоді був апарат зовнішньої фіксації, то треба мамі дякувати, що вона з тим псом няньчилась, вигулювала його. Зараз він, до речі, знов там же, на мамі. Але до чого я веду? Чому це смішна історія. Тому що уявляєш, це собача з доброю такою мордочкою. Я думаю, що я візьму цю мордочку і буду її клеїти на ці роботи. І з часом в руських буде смерть асоціюватись саме з цією милою мордочкою. Я десь приблизно так собі уявляю брендінг цих роботів. Тому що мені здається, що добро має бути із зубами.
ВІКТОР
Ну так, щоб зло розуміло, що якщо воно зайде за певні рамки, ну тоді йому буде, воно буде полюбленим по-доброму – так, що йому дуже не сподобається.
ОЛЕКСАНДР
Абсолютно, оце та історія, цей посил. Тобто ШаБрись – це про добро, яке із зубами.
“Обов’язково є якась кашка з м’ясом”: чи смакує військовим сухпайок?
ВІКТОР
Скажи, будь ласка, ви останні виходили з Бахмута… Я зараз спробую сформулювати свою точку зору і перевести на один з елементів забезпечення держави і харчування. Були різноманітні скандали, пов’язані з забезпеченням харчування військових і тому подібне. У мене питання. Наскільки я розумію, на кожній ділянці фронту може бути якась своя специфіка, пов’язана з харчуванням. Що вам дають? Як би ти оцінив те, чим держава забезпечує військовослужбовців?
ОЛЕКСАНДР
Давай так. Бо тут два питання, і вони абсолютно різні. Перше стосовно Бахмута. З тієї ділянки, з якої ми виходили, там дійсно вже не було нікого. Чи власне ми останній підрозділ, який виходив? Я не можу цього знати. З тієї висоти, з якої ми виходили, вже з наших сил більше нікого не було. При тому я виїжджав у 1 групі. 2 група ще виїжджала на спартані, який підбили. А 3 група вже виходила пішки. Це власне Льоха Кліщ, це і Тарік, то вони вже просто пішки виходили звідти. Імовірно, що ще були. Ти ж розумієш, що ти не можеш знати все, що відбувається по лінії. Тому це важлива історія, аби ну не було в когось жалів, що ми собі щось присвоюємо. Тепер щодо забезпечення харчуванням. Це певною мірою все ж таки рішення індивідуальне. Держава тобі дає харчування, дає забезпечення, тобі привозять продукти, з яких ти можеш готувати. Крім того, тебе забезпечують… Назвати це сухпайок буде трошечки навіть некоректно, тому що він нічого собі пайок оці українські пайки! Я був приємно вражений. Воно смачно.
РОМАН
А що туди входить?
ОЛЕКСАНДР
Різне буває. Звісно, там є і оці от хлібці такі сухі, але там обов’язково є якась кашка з м’ясом. Окрім того, інколи попадаються сухпайки, які з системою, що ти можеш це нагріти. Пам’ятаєте, це дитяча штука – карбін кидаєш у воду, воно нагрівається. Правда, ми його в дитинстві використовували щоб ось це…
ВІКТОР
…бульбашки були?
ОЛЕКСАНДР
Ні, щоб «бабах». Ти не робив таке на Пасху?
ВІКТОР
Я бульбашки робив, у водичку кидаєш.
ОЛЕКСАНДР
Які бульбашки? Дивися, що робиться! Ти береш таку банку, туди трошки водички, там дірку робиш і закриваєш, а потім підпалюєш – воно стріляє.
ВІКТОР
Було, було.
ОЛЕКСАНДР
Це ж Пасху. На Закарпатті принаймні ми так дуркували.
ВІКТОР
Тут головне знати, хто з сусідів сваркою займається, в кого був карбід.
ОЛЕКСАНДР
Так-так, ну ось, бачиш. А тут основне, щоб було виділення тепла. Тобто ти грієш таким чином воду і прям отримуєш гарячу їжу. Далеко не у всіх таке, але в українських сухпайках і в штатівських сухпайках отаке мені особисто попадалось. Що там є? Важливо, там збалансовано: білки, жири, вуглеводи. Це ти на пачці прям дивишся. Оскільки я медик, то трошки занудний, то я прям дивився. Нас колись вчили на гігієні. І воно насправді смачно. Не все, деколи буває.. але давай відверто – це все таки війна. Знову ж, я не репрезентативна вибірка, тому що в нас частіше були іноземні сухпаї, ніж українські. Це вже нашому командуванню респект. Тому що вони їх десь діставали. Іншими словами, я не можу згадати от жодного дня, коли в нас були складнощі з їжею. Мається на увазі, що ти не мав або з чого приготувати, або ти не мав, що з собою взяти на позиції. Бувало, що на позиціях закінчилась вода переважно, але це тому, що ти її туди не приволочив. Або так сталось, що просто не можна було робити ротацію. Таке бувало. Але щоб в мене до держави була претензія, що нема шо їсти – це була б брехня таке казати. Тепер що стосується реалій твого харчування, коли ти не на позиціях. Яскравий приклад – це знову та “дорога життя” під Бахмутом. Найближчий потім населений пункт – це Костянтинівка. І ти виїжджаєш там в одне місце і можеш поїсти ну прямо ресторанну їжу. Тобто скільки там було їхати, десь година-півтори як ти виїхав з позиції… У нас бліндаж був, називався «Жмур». Ти зі «Жмура» виїжджаєш, в болоті просто живеш, і тут в тебе піца 4 сири. Іншими словами, те фінансове забезпечення, яке ти отримуєш, коли ти на бойових, тобі цілком дозволяє абсолютно себе не обмежувати. При тому скажу відверто, що в Костянтинівці ціни в ресторанах десь такі, як у Львові. Ну вибачте.
ВІКТОР
Відсутність конкуренції.
ОЛЕКСАНДР
Ні, я думаю, що це в тебе купа людей, в яких достатньо грошей. Ну правда. Я ж приїхав до Львова. Ну і куди ж ти йдеш? В кав’ярню, в ресторан. Йдеш десь у смачний ресторан. Чек – гривень 500. Зазвичай ми з побратимом Ширлі десь коли вдвох ходили, то середній чек порядка 1000 грн плюс-мінус, тобто не дешево.
РОМАН
Знижок військовим не дають?
ОЛЕКСАНДР
Знаєте, це не в плані реклами «ОККО», а в плані просто чисто по-людськи подяка. Коли ти приїжджаєш на «ОККО», то лате в тебе безкоштовно. Це ж не про те, що в тебе немає грошей на лате. Це про те, що тобі просто приємно.
ВІКТОР
Це питання поваги і якоїсь елементарної вдячності.
ОЛЕКСАНДР
Там така черга військових. Всі собі з тими лате. Звісно що щось всі собі докуповують. Але до чого я веду? Це дрібниця, але приємно. Тобто дрібниця в плані, що це явно не ті гроші, яких в тебе нема. Скажімо, відверто, 100 000 грн – це доволі значна сума як для України. В мене ніколи не було стільки грошей. В тому плані, що вони є на картці. І картка поповнюється швидше, ніж ти встигаєш потратити навіть половину. При тому, коли ти не на бойових… Я ж кажу, це питання персональне, якщо тобі не шкода піти в ресторан поїсти, то ти можеш собі це дозволити елементарно. Але знову ж, я не репрезентативна вибірка, в мене немає сім’ї, яку мені треба годувати. Стосовно забезпечення, от з чого ви починали. Є елементи забезпечення військовослужбовця, чим тебе не забезпечує держава, наприклад, дорогими навушниками. Я за свої навушники Peltor віддав 54 000 гривень. Я ні за одну копійку не пожалкував, тому що стільки разів, скільки біля мене ляпала артилерія, якби у мене не було навушників, я би поза сумнівом вже просто вийшов з ладу. При такій кількісті контузій людина вже далі не може воювати. Інше питання, що це мають бути навушники, при яких ти чуєш, що тобі каже твій побратим. І більше того, ти чуєш виходи. Виходи артилерії ти маєш чути, тому це називається активні навушники, вони, чорт забирай, дорогі.
ВІКТОР
Вони дуже дорогі.
ОЛЕКСАНДР
Але ти можеш собі це дозволити за свою зарплату. Ну і все ж тобі не так часто треба поновлювати свою амуніцію.
ВІКТОР
Тут треба віддати належне Міністерству оборони, тому що вони нещодавно саме велику партію активних навушників закупили, щось там декілька десятків, чи декілька тисяч.
ОЛЕКСАНДР
Молодці. Якби мене запитали, а що на твою думку треба перше, окрім того, що є базою, то я б відповів звісно навушники.
Чого найбільше бракує захисникам
ВІКТОР
Давай я тоді розвину твоє питання. А що, на твою думку, потрібно першочергове, окрім навушників, щоб держава забезпечила військовослужбовців? Зрозуміло, що там кожен рід військ має свої особливості, але загалом.
ОЛЕКСАНДР
Знаєш?
ВІКТОР
Термобілизну почули, навушники почули.
ОЛЕКСАНДР
Я би просто порадив прив’язуватися не до речей, а до процедур. Що я маю на увазі? Ми, якщо хочемо перемогти у війні на виснаження приречені бігти технічно на пів корпусу попереду нашого противника. Чому на пів корпусу? Тому що вони, гади, бачать, що ми придумуємо і беруть це та масштабують. Це приклад з тими мавіками нашими на Бахмуті. І вже мавіки біля Куп’янська. Наші теж були мавіки там, але їхніх вже було більше. Аналогічна історія з FPV. Ми придумали, як це використовувати. Ну вони просто взяли змавпували і масштабували. Це дуже добре, що ми придумуємо. І нема жодного варіанту це діло засекретити. Давайте будемо реалістами, 21 століття. Воно все одно буде ними змавповано. Відповідно, ми приречені постійно бігти на пів корпусу швидше. Що я би порадив найнеобхідніше від держави? Це бачити… Звідки беруться інновації? Це ж все таки придумують вільні люди. Вільні в своїй голові. В тоталітарному режимі, в чому його слабкість? Там людина обмежена не лише якимись державними рамками: туди не ходи, то не роби, там людина обмежена, перш за все, в її розумі. Там тобі рамки ставлять по твоїх думках. І тому при тоталітарному режимі навряд чи придумаєш щось нове. Зазвичай нове придумує вільна людина. Так от, що б я порадив Міністерству? Створити умови, аби те, що придумано на фронті, максимально швидко підхоплювалося державою і масштабувалось. Таким чином, ну це зараз гіпотеза… Таким чином час від того, коли ми щось придумали, і до того моменту, коли вони, наш ворог, змавпували і масштабували це, буде довший. І ми з цього отримуємо більше дивідендів у вигляді вбитих руських і врятованих наших. Таким чином, ця війна на виснаження раніше виснажить їх. Це перше. І друге – не забувати про те, що ми є не лише вільною країною, а ми частина вільного світу, де живе величезна кількість людей з вільним розумом, які можуть включитись теж в придумування засобів захисту себе. Тому що давайте теж об’єктивно розуміти, куди рухається світ. Світ рухається в глобальну конфронтацію між демократичним світом і авторитарним. Оскільки, так вже сталось, що ми знаходимось прямо на самому піку цієї конфронтації, було би дивно не намагатись залучити «свобідний розум» вільної частини людства.
Про медреформу та «Доктора Смерть»
РОМАН
У мене ще одне питання, яке не можу не поставити. Олександре, ти до війни був лікарем, був долучений до медичної реформи. В громадському середовищі, як то кажуть, був «поважний експерт», дуже багато консультувались з тобою. Також працював в команді Уляни Супрун. Зараз ми знаємо, що ти на реабілітації. От цікаво почути твою точку зору як фахівця, який був до війни і був на початку цієї реформи, і який зараз проходить цей процес. Можливо, ти би дав рекомендації, що не так, що краще змінити?
ВІКТОР
Які результати тих реформ, які ви впроваджували?
ОЛЕКСАНДР
Тут два питання. Перше питання стосовно медреформи Уляни Супрун. Мушу вибачитись перед Уляною. Раніше вона була «доктор смерть», тепер я доктор “інноваційна смерть”.
РОМАН
Так і підпишемо наше відео.
ОЛЕКСАНДР
Слухай, це командир взводу мене так називав. Це смішна історія. Я Уляні написав, кажу: не гнівайся, тепер «доктор смерть» буду я. Вона прислала смайлик. Насправді Уляні величезний респект за реформу, бо це власне людина, яка була локомотивом тієї реформи. Вона не побоялася. А повірте, там було стільки бажаючих, аби в нас нічого не вийшло. Але за умов, коли є воля і коли є розум, коли ти розумієш, що треба зробити, є воля це втілювати, тоді вдається. Там була крутезна команда, і власне тепер, переходячи до вашого другого запитання стосовно якості реабілітації. Знову ж, я – нерепрезентативна вибірка. Чому? Давайте почнемо з самого початку і я одразу буду казати, де я нерепрезентативна вибірка, на жаль. Отже, саме поранення. Буквально впродовж години часу після поранення, незважаючи на те, що небезпечно було нас витягувати, нас витягнули всіх, хто був живий. Ми не змогли витягнути тільки тих хлопців, що загинули. І тут нам певною мірою поталанило. І знову ж величезна подяка людям, які нам задонатили на антидронові рушниці і величезна подяка тодішнім моїм командирам, які паралельно включили РЕБ, і ми антидроновою пушкою і РЕБом заглушили ворожі мавіки. В нас 60 секунд, поки ти тримаєш пушкою на мавіку, він тебе не бачить. Як тільки цей хлопчина, що тримав, як тільки він відпустив палець, з того часу пішов відрахунок. Я був переконаний, що не довше, чим через хвилину, до нас прилетить. Так і сталось. Але за ту хвилину ми всі були в росомасі. Росомаха – це польський броньований транспортний засіб. І ми їхали, прямо як в кіно, по нас просто валили зі всього. Але, на жаль, далеко не всюди є можливість такого, особливо зараз. На жаль, бувають випадки, коли просто неможливо туди заїхати, ну ніяк. Тому що ти розумієш, якщо туди відправляєш броню, це не 99%, це 100%, що воно буде знищено разом з екіпажем, який на ній поїхав. Тому в цьому питанні я нерепрезентативна вибірка – мене вдалось витягнути доволі швидко.
Друге – медична служба УЛЬФ. Я просто не знаю про медичні служби інших бригад. Щиро вірю, шо це, як в УЛЬФах. Але не можу бути переконаний. УЛЬФ – це ультра профі. Коли ти лежиш у посадці, ти ж собі якось проєктуєш реальність, що би ти хотів побачити. Ти думаєш, я хочу побачити когось з УЛЬФів. Розумієш, що якщо ти вже їх побачиш, значить точно будеш живий. Може навіть і з усіма кінцівками. Я зараз дослівно буквально передаю те, що мені думалося в тій посаді біля Сеньківки. Відповідно, я пам’ятаю, відкривається ця броня, там стоїть хлопчина з УЛЬФів. Я такий: фух! Далі – це система евакуації. Одразу ж вони тебе везуть в першу точку евакуації, найближчу. По-перше, вони тобі одразу нададуть допомогу і тобі вже перестає боліти. У моєму випадку стояв турнікет на нозі, а осколок в плече я навіть не помітив. Мені вже сказали про нього в машині, бо нога боліла так, що я плече не помітив. Мені затомпонували і зняли турнікет. Люди, яким накладали турнікет на якісь тривалий час, навіть яким на не тривалий час, знають, що це болить, і оце відчуття, коли тобі знімають турнікет, ти звісно, приходиш в себе і тебе перестає боліти, незважаючи на те, що в тебе дірка в нозі. І тоді один заклад, наступний заклад. Мені здається, що за години 3-4 мене вже прооперували в Харкові. Тобто багато склалось факторів, перш за все людських, звісно. На жаль, на війні не завжди так буває. Тому от до цього етапу операції все було фантастично. Потім безпосередньо медична допомога. Харків – це супер професійно. Мінімально з тобою няньчиться там. З тобою дуже чітко ведуть бесіду по справі і роблять дуже професійно свою роботу. Якщо десь мене почули харківські лікарі, які надавали мені допомогу, величезне дякую! З тобою вже починають няньчитись у Львові, коли ти вже у Винниках. Там вже всі тебе люблять навколо. От і далі. Власне, я потрапив туди як. Там же у Харкові кажу: ви можете перевести мене ближче до Львова? Кажуть: звісно, куди треба, кажи, ми тебе переведемо. За пару днів я вже поїхав до Львова і потім мене привели у Винники. І фактично через днів 4-5 після операції… Там робили повторні операції, але це вже просто знеболення, тобі роблять ревізію. Але буквально десь на п’ятий день я вже почав вставати з ліжка, бо в мене був вже там в лікарні персональний реабілітолог. Це пан, який тримав за пояс. Каже: не бійся, вставай. Як тільки ти відчув землю під ногами, все ж це спортивна історія: коли в тебе вже щось виходить, то ти це просто практикуєш, практикуєш, практикуєш. Іншими словами, моя реабілітація почалась фактично на п’ятий день після встановлення апарату зовнішньої фіксації. Там було два переломи стегнової кістки. Чому я так на цьому наголошую. По-перше, лікарі максимально до тебе уважні. Вони пояснюють тобі: чим раніше ти почнеш реабілітацію, тим менше буде атрофія твоїх м’язів, тим менше буде атрофований твій суглоб. Тому що після того, як ми з тебе познімаємо цю штуку, навіть якщо воно заросте, там буде кістковий мозоль, тобі потім треба буде фактично розробляти ногу. Я кажу: зрозумів. І я робив. Крім того, ті вправи, коли ти робиш, тобі болить менше. Тому що там який механізм болю. Крім основного, там, де рана, вона в тебе все таки знерухомлена, і воно вже за декілька днів (звісно, в тебе є своя програма знеболення) перестає бути твоєю основною проблемою. Основною проблемою твоєю тепер стає знерухомлена нога і апарат зовнішньої фіксації фактично вкручений в кістку. Іншими словами, твім м’язик постійно треться об залізяку. Рефлекторно він скорочується, і це викликає найбільший біль. Коли ти робиш вправи на скорочення, ти його скорочуєш ще більше, і потім він попускає. Таким чином, з одного боку, ти собі робиш знеболення. З іншого боку, ти не даєш тим м’язикам атрофуватись. І тепер, власне, фіналізуючи. Після того, як з Винник мене виписали, я одразу ж пішов в Unbroken. Це спеціально створений структурний підрозділ при першому міському об’єднанні. А перше міське об’єднання – це прямий наслідок медичної реформи. Це комунальне підприємство, яке в своїй структурі створило відділення, величезне відділення, з усією діагностикою, з класними спеціалістами. І тут мова не тільки про фізичну реабілітацію. Мова ще й про реабілітацію психологічну. В них є Центр ментального здоров’я. Як проходив мій день з того часу, як я попав в незламні? Зі мною персонально займався реабілітолог. Зараз я вже вийшов на рівень, коли моя реабілітація починається о 9 ранку і я в 6 вечора звідти виходжу. Першу половину дня ти працюєш повільно, без надмірних навантажень. Тобто це не навантаження на тренуванні, а тобі роблять планомірну реабілітацію. Більше того, на все тіло. Потім він каже, які тобі вправи робити, загально зміцнюючі вправи на все тіло. Потім я маю собі пів години вільного часу, коли я б’ю мішок, тобто я уже працюю ще не так, як колись може, але це уже прямо повноцінне навантаження. Далі вони беруть мене на мануальну терапію, мені роблять масаж всього тіла, розпрацьовують коліно і далі розминають і роблять трошки болю. Тому що без болю ти його не зігнеш. Результат, математика реабілітації, як мені пояснив реабілітолог: 2 місяці знерухомлення суглоба множим на 3 – це час, необхідний для реабілітації. Іншими словами, півроку я мав би, навіть більше, тому що в мене все таки десь 2,5 місяці було знерухомлено коліно. Після того, як мені зняли гіпс, моя нога не згиналася взагалі, вона була пряма. І по книжці час знерухомлення треба множити на 3. Іншими словами, це би було десь від 6 до 7 з половиною місяців. Пройшло 3 місяці – я вже бігаю невеличкі дистанції, 3,5 км. Тепер, власне, відповідаючи на те, що ви запитали, яка би була порада? Порада перша бійцям: поранення – це не вирок. Те, наскільки ти відновився від поранення, багато в чому залежить від твого бажання відновитися. Порада друга органам місцевого самоврядування: ніхто, окрім вас, не створить умов для ваших мешканців, вашої громади, які віддали найцінніше, що у них було – здоров’я і ризикували життям за цю країну. Ніхто, крім вас, не створить для них умови, аби вони мали, де проходити цю реабілітацію. Якщо хочете деталей, може зверніться в Unbroken, в інтернеті легко знайти їхні контакти. Вони вам порадять, як це зробити. Просто було б бажання – бажання бійця реабілітовуватися і бажання органів місцевого самоврядування створити умови для реабілітації. Ось так.
ВІКТОР
Саша, я від себе хочу перш за все тобі подякувати. Моя класична фраза: «Дякую захисникам та захистКицям» за те, що я можу дихати у вільній країні. Дякую за цю розмову. Мені це було особливо приємно, тому що ми знаємось вже майже 10 років.
ОЛЕКСАНДР
Скажи, як помінялось країна за останні 10 років?
ВІКТОР
Ми сюди йшли і говорили, що ми не могли собі уявити навіть років 5 тому таку історію. Дякую, просто щиро дякую!
ОЛЕКСАНДР
Дякую, друже.
РОМАН
Дякую дуже за щиру розмову. Головне, кажете правду. І те, що ви сьогодні зазначили, що сплачувати податки – це просто база, цього недостатньо. Всім яким, як ви називаєте, економічний фронт, обов’язково потрібно ще донатити. Ми залишимо посилання під цим відео.
ОЛЕКСАНДР
Я дякую вам за запрошення, і я хотів би звернутись до тих людей, які таки усвідомлюють, що або в українській армії ми переможемо росію, або, якщо, боронь Боже, ми програємо, то вибачте, нам прийдеться воювати за геть іншу армію, як безправні раби. Так от, хто це усвідомлює, хто готовий взяти зброю до рук, запрошуємо до нашого підрозділу «Вовки да Вінчі». У нас рекрутинговий центр вже відкрився у Львові, в Києві, от-от відкриється в Дніпрі. Ми будемо дуже раді вашій компанії. Повірте, ви воюватимете пліч-о-пліч з потужними бійцями. Слава Україні!
РОМАН
Героям Слава! Тоді до зустрічі.
ВІКТОР
Героям слава! До зустрічі.